Усього за 20 кілометрів від Будапешта розташована одна з найвідоміших і стратегічно важливих авіабаз Угорщини — аеродром Текель (Tököli repülőtér). Його історія охоплює понад вісім десятиліть і включає періоди Другої світової війни, радянської військової присутності та холодної війни. Тут розміщувалися авіаційні заводи, бойові винищувальні полки та підрозділи ППО, а сама база тривалий час залишалася закритим військовим об’єктом, що відігравав ключову роль у системі оборони регіону. Сучасний Текель — це місце, де переплелися сліди військової історії, радянського впливу та поступової трансформації військової інфраструктури в цивільну. Далі на budapestyes.eu.
Від військового проєкту до стратегічного аеродрому
Історія аеродрому Текель почалася у 1940-х роках і тісно пов’язана з розвитком угорської авіаційної промисловості. Спочатку він створювався як заводський аеродром Дунайського авіаційного заводу (Dunai Repülőgépgyár), який мав стати одним із ключових центрів виробництва військової авіації в Угорщині.
У лютому 1941 року банк Пешті Угорського комерційного банку (Pesti Magyar Kereskedelmi Bank) та промислова компанія «Weiss Manfréd Művek» уклали з муніципалітетом Сіґетсентміклоша (Szigetszentmiklós) договір оренди земельних ділянок під будівництво нового авіаційного комплексу. Проєкт був безпосередньо пов’язаний зі зростальними потребами угорського авіабудування напередодні розширення воєнних конфліктів у Європі.
Спочатку на новому підприємстві планувалося виробництво винищувачів Messerschmitt Bf 109 і Bf 210, а також авіаційних двигунів DB 605. Уже 1 липня 1941 року компанія була офіційно зареєстрована, і практично одразу розпочалося масштабне будівництво виробничих цехів, майстерень і заводського аеродрому на території між Сіґетсентміклошем і Текелем (Tököl). Цей район тоді мав назву Горті-лігет (Horthy-liget) і розглядався як важливий промислово-авіаційний вузол.
Виробництво на авіаційному заводі почалося в листопаді 1942 року, що зробило комплекс одним із ключових елементів угорської військової промисловості часів Другої світової війни.
З розвитком воєнної ситуації значення об’єкта швидко вийшло за межі промислового об’єкта. У березні 1943 року на базі заводського аеродрому була сформована 53-тя винищувальна ескадрилья, оснащена літаками Bf 109. Основним завданням підрозділу стала оборона Будапешта та стратегічно важливих об’єктів регіону від можливих повітряних атак.
Однак уже в 1944 році сам Текельський військовий аеродром опинився під ударом. 13 квітня він зазнав масованого бомбардування, а влітку того ж року відбулися нові нальоти американської авіації. По об’єктах Дунайського авіаційного заводу та району Горті-лігет було скинуто понад 200 тонн бомб, що призвело до серйозних руйнувань інфраструктури.
Попри пошкодження, стратегічне значення аеродрому зберігалося. Після наступу радянських військ територія Текеля була зайнята 22 листопада 1944 року, а вже в січні 1945 року аеродром знову ввели в експлуатацію. Тут почали розміщуватися підрозділи радянських ВПС, включно з бомбардувальниками A-20 «Бостон», винищувальними та штурмовими частинами. Навіть після просування фронту на захід радянські війська повністю не залишили аеродром — окремі підрозділи залишалися тут до літа 1945 року.
Післявоєнний період і становлення бази ППО
Після завершення Другої світової війни Текельська військова база не втратила свого стратегічного значення. Уже наприкінці 1945 року її знову ввела в експлуатацію Червона армія, що стало початком тривалого періоду радянської військової присутності на цьому об’єкті. Першим підрозділом, розміщеним на аеродромі, став 36-й бомбардувальний авіаційний полк, який фактично закріпив за Текелем статус важливої радянської авіабази в регіоні.
У післявоєнні роки інфраструктура навколо аеродрому активно розвивалася та перебудовувалася. У 1947 році Дунайський авіаційний завод, розташований поруч з аеродромом, було націоналізовано, а вже в листопаді 1949 року його об’єднали з Національним автомобільним заводом «Чепель» (Csepel Autógyár). Паралельно в районі аеродрому було створено Авіаційний технічний інститут (REMI).
У 1949 році Угорська народна армія провела важливу модернізацію інфраструктури: початкову бетонну злітну смугу довжиною 1200 метрів було посилено (потовщено на 13 см) і розширено до 2500 метрів. Це дозволило аеродрому приймати важчі та сучасні типи літаків.
З початку 1950-х років частину авіабазу почала використовувати й Угорська народна армія (Magyar Néphadsereg). У 1951 році сюди були перекинуті нові винищувачі МіГ-15 та навчально-тренувальні літаки Як-18, що стало важливим етапом переходу угорських ВПС на реактивну авіацію. Уже в 1952 році на базі Текеля розмістилися 24-й і 25-й винищувальні полки ВПС Угорщини, а 1 жовтня 1953 року тут було офіційно створено авіабазу Угорської народної армії.
Інфраструктура аеродрому в цей період продовжувала розширюватися: з підприємства «Csepel Autógyár» було виділено окреме ремонтне авіаційне виробництво, на базі якого сформували компанію «Pestvidéki Gépgyár», що спеціалізувалася на ремонті та обслуговуванні військової авіаційної техніки. Відремонтовані літаки знову поверталися на аеродром Текель, що робило його важливим центром технічного забезпечення ВПС.
Поряд з угорськими підрозділами на аеродромі продовжували перебувати й радянські частини. У 1950–1951 роках тут дислокувався винищувальний полк ВПС СРСР, після чого його було передислоковано до Веспрема (Veszprém). Надалі на його місце прибув бомбардувальний полк, оснащений літаками Пе-2, а згодом — Іл-28.
До середини 1950-х років структура використання аеродрому знову змінилася: з 1956 року бомбардувальні частини були виведені, а на їхнє місце прийшли винищувальні та змішані авіаційні підрозділи. У наступні роки Текель став однією з ключових точок розміщення реактивної авіації Угорщини.
У 1961 році на озброєння надійшли винищувачі МіГ-21Ф-13, поставлені з Радянського Союзу; всього до країни було передано близько 80 таких літаків. Їхня поява остаточно закріпила за Текелем статус однієї з найважливіших авіабаз Угорщини в епоху холодної війни.
Революція 1956 року та військові потрясіння
Події Угорського повстання 1956 року стали одним із найтрагічніших і найпереломніших моментів в історії аеродрому Текель. З важливого військового об’єкта він перетворився на один із ключових центрів політичної та військової кризи в країні. Уже 1 листопада ситуація на аеродромі різко загострилася. Частина території, контрольована угорськими військами, була оточена радянськими підрозділами, а зони, що залишалися під контролем радянської сторони, посилювалися зенітною артилерією. Невдовзі радянські війська взяли під повний контроль усі угорські літаки, що перебували в Текелі.
Кульмінація настала в ніч із 3 на 4 листопада 1956 року. Радянське командування запросило угорську військову делегацію на переговори до штабу, розташованого на території аеродрому. Генерал Пал Малетер (Pál Maléter), попри серйозні сумніви, прийняв рішення вирушити на зустріч. За спогадами сучасників, він вважав це своїм військовим обов’язком і наголошував, що відмова могла бути сприйнята як небажання вести діалог у надзвичайно складних умовах кризи.
Саме під час цих переговорів на території Текельського аеродрому Пал Малетер та інші члени делегації були заарештовані. Цей епізод став одним із найтрагічніших символів придушення революції та фактично ознаменував кінець надій на її успішний результат.
Доля генерала Малетера після арешту виявилася нерозривно пов’язаною з подальшими політичними репресіями. Під час слідства він послідовно відмовлявся називати події з 23 жовтня по 4 листопада 1956 року «контрреволюцією», наполягаючи, що це була народна революція. Навіть попри сфабриковані докази та постановчі свідчення, він не змінив своєї позиції.
У межах судового процесу у справі Імре Надя (Imre Nagy) Пал Малетер був засуджений до смертної кари за звинуваченням в організації повалення державного ладу. Вирок було виконано 16 червня 1958 року у дворі в’язниці на вулиці Козма (Kozma utca) в Будапешті.
Згодом тіла страчених — Імре Надя, Пала Малетера, Міклоша Гімеша (Miklós Gimes) та інших — були таємно поховані. Лише у 1961 році їхні останки перенесли на ділянку 301 Нового громадського кладовища (Újköztemető, 301-es parcella), де вони тривалий час залишалися у безіменних могилах.
Від радянської бази до угорського контролю
Після періоду політичних потрясінь середини 1950-х років Текельський військовий аеродром продовжив залишатися важливим військовим об’єктом, однак його роль поступово змінювалася. Лише у 1968 році тут знову було сформовано повноцінну структуру угорської військової авіації — урядову ескадрилью військово-транспортної авіації. На її озброєнні спочатку перебували транспортні літаки Ан-24В та Іл-14, що означало повернення угорських сил до активного використання бази в умовах тісної взаємодії з радянською військовою системою.
Втім, значна частина інфраструктури все ще залишалася під контролем радянських підрозділів. Лише наприкінці холодної війни ситуація почала змінюватися. Влітку 1989 року було розформовано радянський винищувальний полк, дислокований на аеродромі, а на його місці розпочалося формування вертолітного полку. У його складі використовувалися різні типи гелікоптерів, включно з ударними Мі-24В, П, К, Р, а також транспортними та багатоцільовими Мі-8МТ, МТВ, Мі-8 ПКП і Мі-9.
Радянська військова присутність у Текелі завершилася у 1991 році. Літаки 201-ї окремої авіаційної ескадрильї востаннє піднялися з аеродрому 19 квітня. Офіційна передача об’єкта Угорським силам оборони відбулася 5 червня 1991 року і була здійснена штабом 36-ї повітряної армії радянської сторони. До 19 червня залишили країну останні підрозділи, включно зі штабом дивізії.
Паралельно відбувалася реорганізація угорської авіаційної структури. Уже з 5 травня управління аеродромом перейшло до 93-ї змішаної авіаційної дивізії імені Вітеза Гарі Ласло (Vitéz Háry László). У 1992 році підрозділ отримав два транспортні літаки Ан-26, передані з 89-ї змішаної авіаційної бригади в Сольноку (Szolnok), які замінили застарілі Ан-24 В.
У такому форматі авіаційна дивізія продовжувала діяти в Текелі до серпня 2001 року. Після її об’єднання з Сольнокським авіаційним полком Угорські сили оборони остаточно залишили аеродром.
У цей же період частина інфраструктури, пов’язана з ремонтом авіаційної техніки, була перетворена на Дунайську республіканську авіабазу, що відображало поступову трансформацію колишнього військового аеродрому в об’єкт змішаного та частково цивільного призначення.
Сучасний аеропорт Текель
З початку XXI століття історія аеродрома Текель розпочала нову сторінку. Авіабаза трансформувалась із військового об’єкта в цивільний аеропорт спеціального призначення. У 2002 році управління Текельським аеродромом перейшло до компанії «Master Sky Kft.», яка взяла на себе експлуатацію та подальший розвиток інфраструктури. Відтоді розпочався етап системної модернізації, що включав отримання необхідних дозволів, розвиток технічної бази та створення умов для безпечної й стабільної роботи об’єкта.
У наступні роки аеропорт зазнав значного оновлення: було побудовано заправну станцію, покращено наземну інфраструктуру та створено систему постійного обслуговування повітряних суден. Компанія «Master Sky Kft.» брала участь у всіх ключових етапах розвитку об’єкта, забезпечуючи його перехід до сучасних стандартів цивільної авіації.
Нині аеродром Текель має статус цивільного аеропорту спеціального призначення категорії 3C за класифікацією ІКАО (ICAO). Його злітно-посадкова смуга має довжину 1560 метрів, що дозволяє обслуговувати широкий спектр легких і середніх повітряних суден. У середньому аеропорт обробляє близько 30 000 рейсів на рік, приймає приблизно 1700 літаків із різними реєстраційними номерами та забезпечує стоянку близько 110 повітряних суден на постійній основі.
З 2017 року аеропорт також регулярно отримує дозволи на тимчасове відкриття кордону — у середньому близько 90 разів на рік, що дозволяє обслуговувати міжнародні рейси в особливому порядку. Крім того, Текель став одним з базових майданчиків для проведення авіашоу над Будапештом, зміцнивши своє значення не лише як технічного, а і як публічного авіаційного центру.
Джерела: