У 1956 році угорський народ виступив проти комуністичного режиму. Але повстання придушили радянські війська. Супротив тривав всього дванадцять днів. Більше на budapestyes.eu.
Кремлівське павутиння
Керівники партійного апарату були особами, схильними до параної, насильництва та приймали рішення ліквідувати тих, хто своїм несприйняттям комуністичного режиму становив загрозу. Восени 1956 року керманичі СРСР поводилися стримано. Лише маршал Ворошилов запевняв всіх, що треба пролити кров, аби бунт вщух. Микита Хрущов, а також партійний ідеолог Михайло Суслов та міністр оборони Георгій Жуков спочатку були налаштовані на дипломатичне врегулювання конфлікту, адже боялися реакції Заходу.
Власне, всі гарячі події в Будапешті у 1956 році почалися через спробу угорської влади запровадити «нововведення», які стосувались би соціалістичного строю. Малося на увазі реанімування принципів демократії у форматі внутрішньополітичного життя. А це насамперед означало вихід з Варшавської угоди. Спочатку керівництво угорської комуністичної партії охоче йшло на поступки протестувальників. Глава уряду Імре Надь закликав усіх скласти зброю замість мирного врегулювання конфлікту. Коли, здавалося б, бунти затихли, а Імре Надь взявся за впровадження демократичних новацій, Москва підвела голову. Самостійність Угорщини та можливий її вихід із Варшавського договору стала б початком кінця для комуністичної моделі. Хрущов не міг цього допустити. Імре Надь втратив кермо влади.
У Польщі на той момент відбувалися схожі події. Там до влади прийшов Владислав Гомулка, з яким кремлівські боси змирилися. Вони вважали його правим опортуністом. Зрештою, радянське керівництво не прорахувалося — Гомулка дійсно став для них абсолютно прийнятною політичною фігурою.
Отже, про демократію в межах комуністичного режиму навіть не йшлося.
Провокації та вбивства. Хто відкрив вогонь?
31 жовтня протестувальники зібралися в Будапешті навколо міського комітету партії. Спочатку на меті у цього зібрання було розігнання «сталіністів». Але раптом на майдані Республіки людей приголомшили постріли. З’явилися поранені та вбиті. Натовп, що відчув запах крові, увірвався до будівлі міському. Було вбито кілька десятків осіб. Постраждав також перший секретар. Волею долі він, Імре Мезе, очолив оборону Будапештського міського комітету партії трудящих. Чоловік разом з двома офіцерами хоробро вийшов до повстанців. У його руках був білий прапор — знак перемир’я. Проте це був його останній публічний виступ. Імре Мезе загинув від рук озвірілого натовпу.
Весь Будапешт перетворився на суцільні місця страти. По місту розшукували офіцерів держбезпеки. Їх вішали просто на гілках дерев. Розпізнавальним знаком були жовті черевики. Саме таке взуття офіцерам видавало господарське управління.
Ситуація загострилася. Керівництво партії у Москві передивилося своє рішення щодо мирного врегулювання конфлікту. Але навіть тепер ніхто не може сказати: хто перший відкрив вогонь?
Радянські комуністи вбачали тут слід якоїсь «банди емігрантів-хортистів». Насправді жодного подібного елемента не було ідентифіковано.
Інша версія стверджує, що виною всьому угорські чекісти, мовляв, вони вчинили провокації, а далі вже, як по маслу.
А, може, це підступи самого Кремля? В будь-якому разі це стало ще однією історичною таємницею.
Операція «Вихор»
Холодний світанок 4 листопада 1956 року. В Будапешт увійшли радянські війська. Почалася операція «Вихор». Перед ними стояла задача — попередити можливість військової агресії з боку Заходу. Все контролювалося військовими з СРСР. Додатково працювала механізована дивізія окремої механізованої армії. Звичайним місцем її дислокації була Румунія. Недалеко від озера Балатон та державного кордону з Австрією висадилися також десанти Московського та Прикарпатського військових округів.
Була залучена велика кількість зброї та військового транспорту. Це були бронетранспортери, танки, зенітна зброя, міномети, винищувачі, бомбардувальники. Чисельність долученого особового складу п’яти радянських дивізій — понад 31 тисяча осіб.
Повстанці чинили засади та обстріли. Йшли до справи пляшки з запальною сумішшю, гранати тощо.
Радянські війська застосовували артилерію та відкривали вогонь по тих локаціях, де повстанці найбільш відчайдушно чинили опір. Потім танками розчищали територію.
Висновки дванадцятиденної війни
11 листопада повстанський бунт в Будапешті було придушено. Операція «Вихор» досягла своєї мети та відтоді вважається закінченою. Ліквідацією наслідків повстання стали масові арешти та зачистки. Радянськими та угорськими спецслужбами заарештовано близько 5 тисяч жителів Угорщини. Понад вісімсот осіб потрапили до радянських місць ув’язнення.
Згідно зі статистикою, обидві сторони зазнали значних збитків. У дванадцятиденній кровопролитній війні загинуло понад 2600 громадян Угорщини. Поранено було понад 19 тисяч осіб. Стосовно втрат з боку СРСР — загинуло понад 700 військослужбовців, а поранено було півтори тисячі офіцерів та солдатів.
Також сильно постраждала й техніка, але це не йде у порівняння з людськими втратами. Люди віддали життя за чиїсь чергові партійні інтереси.
Згодом ООН провела надзвичайне засідання Ради Безпеки, де обговорювалося питання щодо нападу радянських військ на Угорщину. У травні 1990 року в Будапешті набув чинності новий законодавчий документ. Державне зібрання демократичної країни випустило спеціальний закон, який визначає значення жовтневої революції 1956 року у боротьбі угорського народу за власну свободу.