У 1914 році Угорщина входила до складу Австро-Угорщини — однієї з великих держав Європи з площею 676 443 км² і населенням 52 мільйони людей. Територія Угорщини займала 325 400 км² і налічувала близько 21 мільйона жителів. Після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 року прем’єр-міністр граф Іштван Тиса довго вагався, чи вступати в війну, але після обіцянок Німеччини усунути загрозу з боку Румунії було вирішено приєднатися до конфлікту. Так почалася Перша світова війна, яка поступово змінила звичне життя Будапешта. Далі на budapestyes.eu.
Раптовий удар: сараєвський замах і перші дні війни
28 червня 1914 року світ назавжди змінився: у Сараєво були вбиті ерцгерцог Франц Фердинанд і його дружина, принцеса Софія. Кулі не тільки забрали життя двох людей, а й визначили долю десятків мільйонів: вже через місяць, 28 липня, Австро-Угорська монархія оголосила війну Сербії, поклавши початок Першій світовій війні. Історики вважають замах одним із гірше підготовлених у сучасній історії. Автомобіль спадкоємця престолу випадково звернув на бічну вулицю, де стояв Гаврило Принцип, і зупинився лише на кілька секунд. Ці миті виявилися фатальними: обидва постріли потрапили в ціль. Ерцгерцогиня загинула на місці, а Франц Фердинанд помер від поранень у шию у палаці губернатора.
Одразу після оголошення війни ціни на продукти різко зросли. Багато хто, включно з самим імператором Францом Йосипом, все ще сподівався на коротку «блискавичну війну», переконуючи себе, що до осені солдати повернуться додому. Реальність виявилася іншою: конфлікт затягнувся, зачепивши кожну сферу життя.
Вулиці та ринки Будапешта поступово наповнилися «військовою атмосферою». Судячи з реклами того часу, заклик до патріотизму та участь у війні подавали майже як театральну пригоду: магазини радили брати з собою дезінфекційні засоби, хвалили «першокласні призматичні труби» для спостереження за «секретними операціями противника» і пропонували фотоапарати та зброю, щоб увічнити події.
Виробники сувенірів теж швидко адаптувалися до нових реалій. Зображення військового життя з’являлися на тарілках, кухлях, серветках та інших дрібницях. Кожна сім’я купувала хоча б один такий предмет, і бізнес процвітав.
У листопаді 1914 року уряд випустив перші військові облігації, щоб покрити зростальні видатки на війну. Третину цих витрат громадяни забезпечили власними коштами. Однак до кінця війни більшість облігацій знецінилася. Громадяни залишилися з ілюзією патріотичної підтримки та важкими фінансовими втратами.
Повсякденне життя та карткова система
З початком війни повсякденне життя жителів Будапешта ускладнилося. Окрім цивільного населення, потрібно було забезпечувати продовольством і одягом солдатів, відправлених на фронт. До того часу Будапешт був справжнім космополітичним містом із населенням понад мільйон людей, однак працював лише один великий хлібозавод, здатний покрити лише частину потреб містян, а випічка у приватних пекарнях залишалася дорогою.
Через постійний дефіцит борошна та хліба у містах країни було введено карткову систему. Уже у 1916 році мешканці отримували пайки на борошно та хліб, а згодом — на жири та цукор. Протягом війни норми пайків поступово скорочувалися, що посилювало відчуття нестачі продуктів. Ситуацію рятували громадські кухні.
На життя городян впливали й технологічні новинки. Більш забезпечені сім’ї могли дозволити собі газові або електричні плити, якщо була проведена відповідна мережа. Люди мріяли про майбутні зручності — пральні машини, холодильники та пилотяги, які поки що залишалися доступними лише у каталогах універмагів. Проте деякі сучасні кухонні прилади, наприклад, попередниця скороварки — каструля «Папен», поступово здобували популярність, витісняючи старі залізні горщики й роблячи домашню кухню зручнішою.
Попри труднощі, жителі Будапешта намагалися зберігати звичний ритм життя: готували їжу, стежили за новинами, підтримували родини та сусідів. Місто поступово адаптувалося до нових умов воєнного часу.
Реформа плаття та мода на стрижку боб
У передвоєнні роки в Угорщині почала набирати популярність реформа жіночого одягу, запозичена з Франції та Німеччини. Ця мода стала справжньою революцією для середнього класу та вищих верств: корсети, що сковували тіло і заважали диханню, поступово йшли у минуле. Лікарі та активістки-суфражистки активно підтримували реформу, підкреслюючи небезпеку надмірного стискання грудної клітки.
В умовах війни ці зміни набули не лише естетичного, а й практичного значення. З 15 вересня 1918 року одяг можна було придбати за купонами лише за умови здачі старої, придатної речі скупнику, що ще більше стимулювало оновлення гардероба. Вільні сукні, які дозволяли навіть відкривати щиколотки, спершу викликали протести й вважалися аморальними, але поступово здобули популярність у всіх соціальних верствах.
Мода того часу не обмежувалася лише сукнями. Стрижка боб витіснила трудомісткий пучок, а у світських колах почала з’являтися косметика: макіяж і лаковані нігті. Військовий етикет і загальний дефіцит вимагали поміркованості: розкіш вважалася непристойною, а одяг дворян, зданий або залишений, служив багато років. Будь-яка придатна річ використовувалася повторно, і викидати її було неприпустимо.
Дефіцит молока та одягу в Будапешті
Хоча Будапешт залишався «вічно яскравим» містом, війна суттєво ускладнила повсякденне життя його мешканців. Навіть такі престижні місця, як спа-готель «Геллерт», побудований у вересні 1918 року, опинилися втягнутими в політичні події: під час Революції айстр (Őszirózsás forradalom) в останні дні жовтня готель захопили військові.
Для звичайних містян проблеми були набагато відчутнішими. Однією з найгостріших стала нестача молока. Якщо в мирний час центральний молочний завод постачав до столиці близько 120 тисяч літрів молока щодня, то до кінця війни кількість скоротилася до 30–35 тисяч літрів, а після революції — до 15 тисяч. Місцеві газети повідомляли, що кількість молока, яка надходить до столиці, настільки мала, що навіть п’ятикратне збільшення буде недостатнім для забезпечення хворих і немовлят. До покращення ситуації всім здоровим дорослим рекомендувалося відмовитися від споживання продукта.
Не менш критичною була проблема з одягом. Влада ввела регламент, що вимагав від мешканців декларувати всі свої запаси одягу незалежно від тканини. Винятки робили лише для предметів розкоші: тюлю, мережива, вишивок, корсетів тощо. Метою заходів було забезпечення солдатів, які поверталися з фронту, проте чиновники побоювалися, що частина вбрання потрапить до спекулянтів, як це вже траплялося з іншими реквізованими матеріалами під час війни.
Проте дефіцит одягу відчувався не однаково для всіх верств населення. Більш забезпечені містяни продовжували стежити за модою. Так, газета «Tolnai Világlap» публікувала рубрику з останніми новинками вбрання та спідньої білизни, демонструючи, що навіть в умовах обмежень прагнення до елегантності зберігалося.
Іншими словами, Будапешт переживав війну через гострий дефіцит найнеобхідніших продуктів і речей, а соціальна нерівність визначала, хто страждав сильніше, а хто продовжував жити відносно комфортно.
Розваги в Будапешті під час війни
Попри війну, блокаду та дефіцит, мешканці Будапешта не переставали шукати радості й культурного дозвілля. Театри, нічні клуби та кабаре продовжували працювати, даруючи публіці можливість забутися бодай на кілька годин. Можливо, саме напружена атмосфера війни зробила веселі та легкі вистави особливо популярними.
Так, 2 жовтня 1918 року місцева преса із захопленням повідомила про прем’єру нового шоу в «Apolló Kabaré». Газети писали, що постановка справді схвилювала глядачів: «на сцені заграли нові барви, нові літературні цінності хлинули потоком». Запрошеним артистам тоді аплодували сотні людей, яким, на щасливий збіг обставин, вдалося дістати квитки на прем’єру.
Особливу популярність мала одноактна п’єса Дюли Круді «Жінка і жінка». Видання писали, що відомий письменник міг би з успіхом поставити її в Національному театрі, де оплески тривали б не менше п’ятнадцяти хвилин.
Крім того, публіку тішили нові шоу та сатиричні номери. Фрідьєш Карінті, наприклад, представляв гумористичні замальовки залаштункового життя акторів у серії «Талант», а Шарі Фараго (Faragó Sári), Гере Малий (Mály Gerő) та Єне Херцег (Herczeg Jenő) демонстрували сценічний бохостиль, який вражав сучасників своєю новизною.
Попри це, жовтень 1918 року став часом соціальних і економічних потрясінь. Переживання, пов’язані із завершенням війни, зростанням цін і дефіцитом, створювали напружену атмосферу, яку відчували й в повсякденному житті, і в культурній сфері. Газети того часу тонко передавали, як мешканці столиці вміли поєднувати необхідність виживання з прагненням до розваг.
Контрасти війни: життя аристократії та середнього класу в Будапешті
Перша світова війна стала часом, коли соціальна нерівність в Угорщині проявилася особливо яскраво. Черги за хлібом, карткова система, інфляція та військова економіка стали невіддільною частиною повсякденності, однак їхні наслідки для різних верств суспільства були зовсім різними.
Для угорської аристократії та вищих чиновників війна майже не змінила звичний уклад життя. У їхніх маєтках і далі проходили вишукані вечері, бали та інші заходи, хоча масштаби розкоші стали скромнішими через обмежений доступ до імпортних товарів. Багато представників знаті займалися благодійністю — організовували шпиталі, допомагали пораненим, працювали медсестрами. Але ці жести, як правило, не означали справжніх позбавлень: дворянство продовжувало жити у своїх палацах і зберігало високий рівень комфорту.
Навіть за умов блокади еліта мала можливість отримувати продукти через приватні постачання та зв’язки в урядових структурах. Основною проблемою для них було радше вимушене обмеження покупок у Парижі чи Відні, ніж реальні матеріальні труднощі.
Зовсім інакше війна позначилася на долях середнього класу та робітників. Зростання цін і інфляція швидко знищили заощадження, а реальна заробітна плата впала майже вдвічі. Якщо державні службовці до кінця війни заробляли на 67 % менше, ніж раніше, то робітники втратили близько половини доходів.
З 1915 року в Будапешті почали вводити талони на хліб, а до 1917 року карткова система поширилася майже на всі продукти. У крамницях з’явилися довгі черги, які стали символом воєнного часу. Люди годинами чекали на можливість купити борошно, цукор або трохи м’яса. Все частіше відбувалися реквізиції: держава забирала продукти у виробників за заниженими цінами, щоб забезпечити армію.
Міські жителі, особливо представники інтелігенції, чиновники й учителі, опинилися в украй тяжкому становищі. До 1916 року міські запаси продовольства вичерпалися, і багато хто був змушений вирушати по харчі до сіл. Парадоксально, але саме ті, хто раніше зневажливо ставився до селян, тепер залежали від їхнього врожаю.
Війна зробила головним регулятором економіки державу. До 1918 року майже тисяча заводів перейшла під державне управління, а саме виробництво було повністю підпорядковане потребам армії. Водночас скорочення сільського господарства та нестача продовольства лише посилювали кризу. Ціни зростали стрімко: кілограм яловичини подорожчав із 2 до 11 крон, а свинина — із 2 до 25 крон. Для більшості мешканців міста м’ясо стало недосяжною розкішшю.
Втім, Будапешт часів війни залишався містом контрастів. Поки в центральних районах продовжували працювати ресторани, де збиралася еліта, на околицях люди стояли в чергах за хлібом і палили в печах меблі. В одних домівках обговорювали театральні прем’єри та нові капелюшки, а в інших — як прожити ще тиждень на карткові пайки.
Джерела:
- https://www.noklapja.hu/retro/2024/06/28/1914-elso-vilaghaboru-hetkoznapok/
- https://index.hu/nagykep/2016/11/24/budapest_100_az_elso_vilaghaborus_hatorszag_fenykepesze/
- https://pestbuda.hu/cikk/20181015_haboru_utan_forradalom_elott_mirol_irtak_a_lapok_1918_oktobereben
- https://index.hu/nagykep/2016/11/24/budapest_100_az_elso_vilaghaborus_hatorszag_fenykepesze/
- http://www.arkadiafolyoirat.hu/index.php/9-az-elso-vilaghaboru/105-az-elso-vilaghaboru-hatasa-a-tarsadalomra-magyarorszagon
- https://index.hu/nagykep/2016/11/24/budapest_100_az_elso_vilaghaborus_hatorszag_fenykepes
- https://player.hu/kaland/ilyen-volt-magyarorszag-egy-perccel-az-i-vilaghaboru-elottze/