Турецькі війни стали цілою низкою військових конфліктів, які принесли багато втрат Буді, Пешту та Обуді — частинам сучасного Будапешту. Було й таке, що турки повністю спустошили прекрасне місто. Але це стало не єдиним його випробуванням за всі століття існування. Більше на budapestyes.eu.
Турецький наступ
Османська імперія почала існування у XIV столітті. Відтоді весь світ втратив спокій, адже на воєнну арену вийшов новий жорстокий та безапеляційний військовий агресор. Османи воювали з багатьма європейськими державами. Але головні бойові конфлікти розгорталися на угорських землях.
Перемога турків мала серйозні наслідки для угорців та навіть їх сусідів. Оскільки турки повністю підкорили собі центральну частину королівства Угорського, то це було справжньою катастрофою для останнього. Аж до кінця XVII століття центральні угорські території належали османам.
Після того, як відбулася кривава битва при Могачі (угорське місто) європейські народи розпочали спроби щодо поступового об’єднання. Адже перспектива ісламізації Європи нікого не тішила.
Отже, після Могача деякі історичні райони Угорщини стали турецькими на різні терміни.
Угорсько-турецька війна занурила Угорщину в повну анархію.
Зовні їй докучали османи, зсередини — жадібні барони, які намагалися коштом королівської скарбниці збільшити власне багатство. Ті, хто стояв на чолі королівства, в останню чергу думали про те, що країна попаде під гніт турків. Найважливіша мета баронів був переділ влади та гроші. А оборона Буди була на недостатньому рівні.
Два королі
А тепер про те, на що ладні були йти королі, коли їм дуже кортіло посісти престол. Коли загинув король Лайош II, одна частина угорського суспільства обрала наступником Яноша Заполля. Він був трансільванським воєводою. Інша частина угорців обрала австрійського ерцгерцога Фердинанда. Поміж двох королів розгорталася справжня цивільна війна. Отже, Янош звернувся за підтримкою… до турецького султана Сулеймана.
Спритний турок згодом збагнув, що домовлятися з угорськими королями — справа пропаща. Адже два королі раптом уклали між собою угоду, яка була не вигідною для султана Сулеймана. Він вирішив, що прийшов час завоювати якомога більше територій королівства Угорщини.
У 1540 році король Янош помер. Наступного року війська Фердинанда почали робити спробу зайняти Буду (сучасний Будапешт). Угода з Яношем передбачала надання Фердинанду права володіння його землями одразу після смерті Яноша.
Але Сулейман мав свої плани на території Яноша. Його яничари підійшли до Буди, розбили вщент імперську армію та зайняли вежу.
Мінливість військових угод та операцій
До 1566 року Османська імперія робила набіги на угорські землі ледь не щороку. Метою, звичайно, було збагачення, захоплення людських ресурсів для подальшої работоргівлі, а також нові території. Фактично розпад країни на три частини почався ще у 1526 році (Габсбурги-Османська імперія-король Янош). До міст, які захопили османи входили колишні резиденції королів: Естергом, Секешфехервар, Вишеград. Найбільший шмат угорського пирога загарбники відхопили на початку 1550-х років. Смертельна протидія та боротьба за території тривала доки старий султан Сулейман Величний не загинув під час облоги Сигетвару (тур. Zigetvar Savaşı).
У 1568 році син Сулеймана Селім II та король Угорщини Максиміліан (Мікша) підписали мирну угоду.
Треба додати, що постійні вороги підписали безліч угод під час всіх угорсько-турецьких військ. Але ці угоди через певний час вже нічого не були варті. І так тривало постійно. Проміжок між 1570 та 1580 роками був відносно спокійним на угорських фронтах, адже турки були зайняті війною з Персією. У 1593 році знову розпочалися війни між турками та угорцями.
На початку XVII століття війна здебільшого тривала з різною інтенсивністю. Успіх був то на одному боці, то на іншому. Навіть, коли війська християн спромоглися одержати цілу низку перемог, турки все одно захопили багато територій в Північному та Південно-Задунайському краю.
Трансільванський гамбіт
Державна скарбниця, як завжди, була порожня. Поповнити її, щоб потім знову почати розкрадати, було найголовнішою державною справою (як і у всі інші часи). Конфіскації, сфабриковані позови, наклепи — такими традиційними методами збагачення користувалися угорські королі та барони.
В Угорщині тих часів діяли основоположні закони, які регулювали всі засади держуправління. Будь-який королівський наказ не мав законодавчої ваги, поки його не затвердить Державне зібрання. Придворна скарбниця імперських Габсбургів жадала нових поповнень. Судові позови були направлені на притискання угорських феодалів, які володіли або орендували казначейські прибутки. Якщо феодали брикалися та чинили опір, їх дії могли трактуватися, як образа його імператорської величності.
Дворяни почали підозрювати, що справа рухається у бік відкритого імператорського абсолютизму. Адже порушувалася конституція та закони.
Третя сторона Угорського королівства вирішила існувати окремо, наскільки це було можливо. В результаті було засновано Трансільванське князівство. Між свавіллям австрійських Габсбургів та жорстокістю турецьких османів угорці обрали останніх.
Отже, Трансільванське князівство стало васалом Османської імперії. Султан отримав право за своїм бажанням обирати та знімати князів, збирав данину, використовував армію князівства за своїм розсудом. Проте у внутрішні справи султан не втручався. Він користувався тільки корисними ресурсами, а що там дрібного відбувалося між угорською знаттю — йому було не цікаво. Султан розумів, що будь-яке повстання його яничари зможуть придушити.
Таким чином угорські князі Трансільванії зберегли засади сильного угорського дворянства, угорську мову, національну культуру та мистецтво.
Головна концепція розвитку Угорщини була реалізована саме під владою турків.
Угорщина завжди мріяла бути вільною. Не належати туркам або австрійцям, а жити як незалежна держава. Ця ідея завжди літала у повітрі. Але трансильванці, які входили до числа політичної еліти, вважали, що Османська імперія є меншим злом, ніж Габсбурги.
У 1683 році турецькі війська, до складу яких частково входили й війська угорської Трансільванії, взяли в облогу Відень. Османи зухвало замахнулися на ще одну європейську столицю. Але тут вже їм було непереливки: країни Європи об’єдналися та дали рішучу відсіч ворогу. Зрештою від турецьких окупантів очистили значну частину угорських земель. Князівство Трансільванія офіційно перейшло Габсбургам, яких так люто ненавиділа більшість політиків в Буді. З того часу Трансильванське князівство знову було єдиним з королівством Угорським. Австрійські монархи відтоді керували ним з Відня. Хоча Буда (територіально сучасний Будапешт) завжди вважалася історичною угорською столицею.
Ідеологія божевілля
Наостанок треба додати, що по закінченню Другої світової війни до влади в Угорщині дорвалися комуністи. А сама держава була на боці Східного блоку. Отже, комуністична ідеологія впихнула князів Трансільванії до засад своєї теорії класової боротьби. Тобто, адепти радянщини представили тих, хто здійснив визвольні походи та боровся за незалежність, у потрібному для «совєтів» ракурсі.
Найбезглуздіше полягає і в тому, що з очільників антигабсбурзької політики комуністи намагалися зробити предтеч революційних ідеологів 1848 року. Апофеозом безглуздя стало рішення визнати трансільванських князів попередниками самих комуністів. Але, на щастя, фантастичні теорії зникли разом з червоним тоталітарним режимом.