В усі періоди історії під час різноманітних криз жінкам жилося удвічі важче. Коли починалися війни, Угорщина потерпала від браку продуктів, робочих місць тощо. Жінки військових, що залишили рідні домівки, були змушені виконувати й чоловічу, і свою жіночу роботу. Необхідно було дбати про дітей, старих батьків, господарство, яким би воно не було. Але все найчастіше жінки ставали найманими робітницями, важко працювали, щоб прогодувати себе та своїх домашніх. Більше на budapestyes.eu.
Жінки рятують підприємства
Під час Першої світової війни сотні тисяч жінок були змушені йти працювати. Крім того, вони як і раніше виховували дітей, займалися господарством. Виявилося, що жінки-робітниці з глибинки працюють ефективніше, ніж чоловіки могли уявити. Але моральний бік питання змушував жінок відчувати себе не зовсім комфортно. Робочі руки під час кризи були дуже і дуже потрібними. Проте оплата праці була низька, а ставлення до робітниць зневажливе. Дами очікували, що буде інакше. На жаль, на багатьох з них чекало розчарування. Але нічого не вдієш. Попри гордість, попри втому жінки працювали не гірше за чоловіків.
Чи просто бути робітницею
З тотальним безробіттям будапештці зіштовхнулися від початку Першої світової війни. Пізніше на біржі праці з’явилися пропозиції, але тепер бракувало робочих — чоловіків призвали на фронт. Наприкінці 1915 року в Угорщині збільшилася кількість жінок-робітниць. А у 1918 році жінки здебільшого виконували роль основних годувальниць своїх родин.
Йшли працювати абсолютно різні жінки. Не тільки селянки, а й містянки пропонували свої послуги. Навіть представниці середнього класу були змушені влаштовуватися на роботу.
Два закони гарантували, що кожен може бути залучений до роботи, попри стать та вік. Прикладом тому є збір врожаю: місцева влада всім домашнім працівникам, у тому числі жінкам та дітям, призначила фіксовану винагороду.
Які тільки професії не освоїли жінки в ті часи! У галузі чорної металургії вони працювали дуже завзято, хоча раніше тут працювали виключно чоловіки. До речі, деякі джерела стверджують, що чоловіки, які ще не потрапили на фронт, часто чинили жінкам перешкоди через власний страх бути призваними. Вони боялися, що жіноча праця буде не менш ефективною, ніж чоловіча.
Становище жінок, які працювали на фабриках, було абсолютно нещасливим. В газетах тих часів писали вислови робітниць щодо їх роботи на виробництвах. Вони скаржилися, що від вищого керівництва до найдрібнішого майстра всі грубіянять та бажають командувати. Негативу додавала ще й дуже низька заробітна плата. Жінки казали, що змушені працювати в огидному барлогу з нестерпним смородом. Крім того, зміни тривали по десять годин — один тиждень нічна зміна, другий — денна. Поступово все більше підприємств вимагали, щоб робітниці працювали в штанах, а не в спідницях. Так, як чоловіки.
Жінок, які працюють, стало багато не тільки на підприємствах. Вони з’явилися у великій кількості в офісах, галузі обслуговування. Кондуктори в трамваях, вуличні прибиральники, кучери, офіціанти, торговці та вчителі — це все нові спеціальності, які опанували угорські жінки. Все частіше з’являлися лікарки.
Гендерна нерівність, зневага, небезпека
Жінок, які працювали, хвалили, мотивували, виказували вдячність. Але здебільшого на словах. По факту фінансова винагорода була досить низькою. Держава ефективно використовувала жіночий труд собі на користь. Заробітна плата робітниць у середньому на 65% біла нижчою, ніж в чоловіків. І дарма, що жінки виконували той самий обсяг роботи з такою ж якістю. А бувало й таке, що власники заводів та фабрик знижували обіцяну ставку, а тривалість робочого дня навпаки збільшували до 14 годин. Тим, хто починав протестувати та вказувати незадоволення, погрожували всякими дисциплінарними покараннями та навіть зброєю.
Страшно уявити, що приходилося переживати бідним жінкам на брудних виробництвах. Вони терпіли зневагу, фізичні та моральні покарання. Але найгіршим було те, що дуже часто приходилося терпіти сексуальні
домагання. Жінки були безправні та беззахисні. Ситуації, коли робітниця зазнавала насилля від керівника, визначалися як її моральне падіння. Жінку звільняли. Її керівник, якого жінка буцімто збила зі шляху моральності, найчастіше переводився в інший відділ, щоб зам’яти скандал. Тобто чоловік, який чинив приставання або просто був ґвалтівником, визнавався жертвою обставин.
Стомлені, зломлені відчаєм та страхами жінки все частіше виходили на страйки. Відомим інцидентом стала подібна акція 1917 року. Тоді співробітниці одного страхового інституту почали вимагати зарплати, подібної до тої, що отримували там чоловіки. Страйк тривав три дні. Жінки перемогли.
На жаль, більшість таких жіночих акцій протесту закінчувалися повним провалом. Але війна тривала, треба було виживати. Зарплати не збільшувалися, зате зростали ціни у 6 разів. Саме тому угорські жінки ставали більш відчайдушними та міцними.
Скрутне становище матерів, що працюють
Більша частина матерів Будапешту була змушена багато та важко працювати. А батьки пішли воювати. Куди ж дівати дітей? Цю ситуацію треба було вирішувати самостійно. Держава на початку війни не пропонувала робочим мамам дошкільні заклади. Тим жінкам, у яких були родичі, старші діти або нормальні сусіди, було трохи легше. Вони могли залишити на них малечу та бігти на роботу. Але найчастіше дітей до десяти років лишали вдома самих без нагляду. Протягом дня мати навіть не могла дізнатися, чи все добре з її дитиною.
Згодом ситуація дещо змінилася. У 1916 році був прийнятий закон щодо піклування про дітей матерів, які працюють. Правоохоронні органи були зобов’язані створити дитячі садочки. Крім того, керівники підприємств мали надати комфортні приміщення для дітей працівниць. Влада роздавала вказівки, проте не фінансувала. Асоціація «Стефанія» намагалася подбати про захист прав матері та дитини. Отже, жінок почали просвіщати, навчати. Асоціація намагалася знизити високий рівень дитячої смертності, який був тоді проблемою не тільки Будапешту, але й інших населених пунктів Угорщини. «Стефанія» проводила пропаганду грудного годування дітей. Але більшість жінок-робітниць не могла дозволити собі розкіш годувати своїх дітей таким чином. Саме тому у маленьких дітей постійно були в ротиках цукати, сухі булки та бекон. Штучне вигодовування починалося дуже рано. Іноді з декількох тижнів.
Особливий акцент варто зробити на тих ситуаціях, коли жінка не могла піклуватися про свою родину. Попри важку працю та відданість роботі, жінкам часто бракувало тих мізерних грошей, які їм платили на підприємствах. Це було дійсно жахливо. Особливо, коли жінка мала дивитися в очі своїм голодним дітям. Ті, хто не міг достатньо заробити на життя, нерідко пускалися в небезпечні авантюри. Злидні, зневага, постійна тривога та страх штовхали жінок до різних способів здобути хоч будь-які кошти, щоб принести їжу у свій дім.
У 1916 році 36 відсотків з-поміж злочинців складали саме жінки. Вони від розпачу потрапляли до рук досвідчених пройдисвітів, які використовували у своїх темних справах. Брехливі кримінальні особи обіцяли легкі гроші або просто погрожували. Саме так жінки ставали на шлях крадіжок, шахрайства, проституції та навіть вбивства.
Іноді нещасні жінки, що не могли прогодувати дитину, божеволіли. Були випадки, коли матері вбивали своїх дітей та себе.