Історія участі жінок у політичному житті Будапешта, як і багатьох інших європейських столиць, є відображенням тривалої та складної боротьби за рівноправність. Розвиток виборчих прав жінок був поступовим процесом, що супроводжувався значним опором та активною діяльністю жіночого руху. У цій статті ми познайомимо вас з тим, як розвивалися права жінок, хто виступав проти запровадження права голосу для жінок і чому. Детальніше на budapestyes.eu.
Угорське сприйняття фемінізму: традиції та «подвійний тягар»
У XXI столітті в Угорщині поширена думка, що феміністичний рух ніколи не існував у країні, оскільки він нібито суперечить національним традиціям. Цей погляд ґрунтується на уявленні, що угорські чоловіки є шляхетними джентльменами, які шанобливо ставляться до жінок, а угорські жінки, своєю чергою, цінують такий підхід, зосереджуючись на сімейному житті.
Таке бачення гендерних ролей, що спирається на їхній «природний» розподіл, досі є панівним в Угорщині. Воно передбачає, що будь-яку соціальну нерівність між статями не варто сприймати як проблему, адже вона є лише результатом біологічних відмінностей. Відповідно, фемінізм як соціальний рух часто розглядається як агресивна атака на шановані традиції та природний порядок речей.
Крім того, ідея емансипації асоціюється з глибоко зненавидженим комуністичним минулим. Хоча за часів комунізму жінкам офіційно проголошувалася рівність, насправді їм доводилося нести подвійний тягар: поєднувати оплачувану роботу з повною турботою про сім’ю. Це підкріплює думку, що спроби емансипації були лише штучними та принесли більше шкоди, ніж користі, в очах частини суспільства.
Становище жінок наприкінці XIX – початку XX століття
Історія жіночого руху в Угорщині, особливо на зламі XIX-XX століть, є захопливим свідченням наполегливості та боротьби за рівність. Дискусія про роль жінок у суспільному житті Угорщини розпочалася задовго до появи організованих феміністичних рухів. Ще у 1790 році, за два роки до публікації знаменитої праці Мері Волстонкрафт «Захист прав жінок», до Національних зборів угорських дворян була подана петиція. Її автором був Петер Барані, який виступив «від імені угорських матерів». Хоча вимоги були скромнішими, ніж у Волстонкрафт, а саме – дозволити шляхетним жінкам бути присутніми на засіданнях як глядачкам, аргументація була показовою.
Барані стверджував, що краща освіченість жінок у політиці зробить їх кращими патріотками, а отже, і кращими виховательками своїх синів. Цей аргумент про те, що освіта жінок і їхня участь у громадському житті служать на благо батьківщини, став ключовим у подальших емансипаційних зусиллях протягом XIX століття.
Але жінки все ще не мали виборчих прав на національних виборах. Деякі пропозиції щодо включення жінок до виборчого процесу обговорювалися у 1905–1912 роках, але вони не були ухвалені через консервативні настрої в парламенті.
Організований жіночий рух та боротьба за виборче право
До моменту формування феміністичних груп в Угорщині, жінки вже могли спиратися на майже столітню традицію жіночої самоорганізації. Найстаріша відома жіноча організація, Pesti Jótékony Nőegylet («Пештське благодійне жіноче товариство»), була заснована у 1817 році. До кінця XIX століття кількість подібних груп досягла близько 800. Більшість з них були благодійними, і лише деякі мали політичні вимоги, що стосувалися переважно жіночої освіти або доступу до професійних сфер. Серед активісток були й жінки із соціал-демократичного руху.
Першою справді феміністичною організацією в Будапешті стала Feministák egyesülete («Асоціація феміністок»), яка приєдналася до Міжнародного альянсу за жіноче виборче право. Вона мала місцеві групи у 28 містах по всій країні, а її членкині походили з різних соціальних верств, хоча лідерки переважно були представницями середнього класу – вчительки, інтелектуалки, службовці, домогосподарки вищого середнього класу та навіть фабричні робітниці. Найактивніший період організації припав на роки перед Першою світовою війною, після чого вони долучилися до пацифістського руху. Цей зв’язок з лівими та пацифістськими ідеями призвів до того, що післявоєнний консервативний уряд пов’язав їхню діяльність з лівими організаціями та унеможливив їхню роботу. Багато лідерок були змушені покинути країну. Після Другої світової війни Асоціація була відновлена у 1946 році, але проіснувала лише три роки до заборони комуністичною владою.
Головною метою «Асоціації феміністок» у десятиліття перед Першою світовою війною була кампанія за виборче право для жінок. Законодавство 1848 року, що регулювало виборчі права, вже було застарілим на початку XX століття. Не дивно, що завдяки лобістським зусиллям Асоціації у 1905, 1908 та 1912 роках було розроблено нові законопроєкти, подані до парламенту. Однак через панівні консервативні настрої ці реформи не були ухвалені, попри підтримку з боку таких організацій, як «Чоловіча ліга за виборче право для жінок», заснована у 1910 році. Десятиліття до 1914 року стало зенітом руху за виборче право для жінок в Угорщині, що проклало шлях до майбутніх змін.
Перші жіночі голоси та представництво в Будапешті
Знаковою подією стало ухвалення 22 листопада 1918 року закону, що надавав право голосу жінкам. Проте це право було обмеженим: його могли реалізувати лише жінки віком від 24 років, які були грамотними та мали громадянство Угорщини понад 6 років. Для порівняння, чоловіки могли голосувати з 21 року без таких обмежень. Ця різниця підкреслювала, що до повного гендерного рівноправ’я ще було далеко.
Попри ці обмеження, перші жіночі голоси на загальнонаціональному рівні були подані під час виборів 1922 року. Саме тоді жінки Будапешта вперше взяли участь у голосуванні, що стало важливим кроком у їхній політичній емансипації, хоча на рівні всієї країни це було ще лише часткове виборче право.
Поява жінок у політичному представництві не забарилася. Маргіт Шлахта (Margit Slachta) увійшла в історію як перша жінка, обрана до Угорського парламенту у 1920 році. Вона представляла 1-й округ Будапешта, ставши піонеркою жіночого політичного лідерства.
Шлахта не лише стала депутатом, а й активно розвивала жіночий рух, заснувавши Християнську жіночу лігу. Її діяльність мала значний вплив на політичне життя столиці, демонструючи потенціал жіночої участі у формуванні державної політики. Приклад Маргіт став натхненням для багатьох жінок.
Міжвоєнний та повоєнний періоди
У період між двома світовими війнами, попри запровадження виборчого права для жінок, їхня реальна роль у політиці Угорщини залишалася доволі обмеженою. Активістки, яких називали «жінками-феміністками», брали участь у соціальних рухах та боролися за розширення прав, однак їхній вплив значно стримувався консервативними суспільними структурами. Низка організацій, зокрема Національна федерація угорських жінок (NFHW), активно просувала традиційну модель жіночої ролі, зосереджену переважно на сімейних цінностях та домашньому господарстві. Це створювало певні перешкоди для повноцінної інтеграції жінок у політичні процеси.
З настанням повоєнного періоду, у 1945 році, в Угорщині відбувся значний прорив: країна нарешті запровадила повне виборче право для жінок. Це означало, що жінки отримали не лише право голосу, а й право бути обраними нарівні з чоловіками, що стало важливою юридичною перемогою.
У перші роки після війни частка жінок у парламенті почала поступово зростати. Однак, попри статистичне зростання, фактична політична роль жінок залишалася обмеженою через жорсткі ідеологічні рамки та характер тодішнього комуністичного режиму. Хоча формально проголошувалася рівність, жінки часто виконували декоративну функцію, а реальні владні повноваження зосереджувалися в руках чоловіків.
Джерела: brill.com, epa.oszk.hu, wmn.hu, helsinki.hu, index.hu