Історія Будапешта містить і темні сторінки, що свідчать про глибокі трагедії. Серед них особливо болючими є спогади про антиєврейські погроми, які охопили столицю Угорщини та її околиці. Ці події залишили глибокі рани в колективній пам’яті, ставши символом кривавого терору та жорстокості, спрямованої проти єврейського населення. У цій статті ми заглибимося в ці трагічні моменти історії, щоб зрозуміти їхні причини, наслідки та уроки, які Будапешт пам’ятає досі. Детальніше на budapestyes.eu.
Тісаесларський кривавий наклеп: корені антисемітизму в Угорщині
Історія Угорщини знає трагічні періоди, коли соціальна напруга та політичні мотиви призводили до жорстоких переслідувань. Одним із таких епізодів, що залишив глибокий слід, став Тісаесларський кривавий наклеп 1882–1883 років, який спровокував хвилі антисемітського насильства та погроми, зокрема й у Будапешті.
Тісаеслар – невелике містечко на північному сході Угорщини, стало сумно відомим через події, що сколихнули громадську думку по всій Європі. Цей кривавий наклеп, звинувачення євреїв у ритуальному вбивстві, перетворився на джерело бурхливих хвилювань в Угорщині протягом багатьох років. Його катастрофічні наслідки були очевидними під час так званого Білого терору (1919–1921), а також пізніше, в ході антисемітської кампанії, що досягла кульмінації депортаціями євреїв під час Другої світової війни.
У 1882 році, коли розгорталися ці трагічні події, у Тісаесларі проживало близько 25 єврейських родин серед 2700 мешканців. До 1944 року, року масових депортацій, у селі залишався 61 єврей.
Передумови антисемітських погромів
Багаторічна трагедія єврейського народу почалась 1 квітня 1882 року зі зникнення 14-річної християнки Естер Шоймоші (Solymosi Eszter). Пізніше з’ясувалося, що вона вчинила самогубство, кинувшись у річку Тису. Однак невдовзі після її зникнення почали поширюватися чутки, що місцеві євреї нібито вбили її в синагозі з релігійних мотивів, напередодні свята Песах.
Серед обвинувачів були впливові особи: провідний місцевий чиновник, депутат парламенту в Будапешті та місцевий католицький священник, який навіть опублікував статтю, опосередковано звинувачуючи євреїв у ритуальному вбивстві. Влада розпочала розслідування. Слідчий суддя та інші представники держави, схильні вірити звинуваченням, проводили його жорстокими методами. Їм вдалося обманом змусити 14-річного єврейського юнака Моріца Шарфа дати неправдиві свідчення. Він заявив, що на власні очі бачив, як його батько разом з іншими місцевими євреями та приїжджими людьми вбили дівчину в синагозі та зібрали її кров у миску. А потім використали для обряду.
Судовий процес та політичні дебати
Розслідування та наступний судовий процес отримали широкий розголос. У парламенті Будапешта відбулися бурхливі дебати з цього питання. Депутати-антисеміти активно розпалювали хвилювання.
Прем’єр-міністр Калман Тиса не вірив у наклеп, але з політичних міркувань не наважився перешкоджати судовому розгляду. Міністр юстиції Тівадар Паулер, своєю чергою, справді вважав, що деякі «нецивілізовані» євреї використовують християнську кров для своїх релігійних обрядів. Однак Генеральний державний прокурор Шандор Козма, людина ліберальних поглядів, виступив проти звинувачення. Його думку підтримав і представник обвинувачення на суді, Еде Сейферт. Ця внутрішня розбіжність серед високопосадовців свідчила про складність і неоднозначність суспільної реакції на кривавий наклеп.
Сплеск антисемітизму
Судовий процес у справі Тісаесларського кривавого наклепу відбувся в Ньїредьгазі влітку 1883 року. Попри хвилю антисемітських настроїв, прокурор у своїй підсумковій промові запропонував виправдати обвинувачених, і суд зрештою виніс вердикт, що звільнив 15 євреїв від усіх звинувачень.
Блискучим захисником у цій справі виступив неєврейський адвокат Карой Етвеш, який також був відомим письменником, політиком і членом угорського парламенту. Саме завдяки його втручанням трибунал визнав недійсними неправдиві свідчення, які були надані під час розслідування. Після подальших апеляцій Верховний суд Будапешта остаточно підтвердив вирок 10 травня 1884 року.
Наслідки вердикту та посилення антисемітизму
Замість того, щоб вщухнути, хвиля антисемітизму після вироку окружного трибуналу лише набрала обертів по всій Угорщині. У 1883 році відбулися напади на євреїв та погроми у самому Будапешті та інших населених пунктах. Ці спалахи насильства досягли таких масштабів, що в деяких районах влада була змушена оголосити надзвичайний стан, щоб захистити євреїв та їхнє майно.
На тлі антисемітського руху, що сконцентрувався навколо суду, було засновано суто антисемітську партію. Про Тісаесларський процес було написано численні книги та статті як єврейськими, так і антисемітськими авторами. У 1904 році сам Карой Етвеш опублікував художню історію судового процесу, яка була перевидана у 1968 році. Моріц Шарф, юнак, який дав неправдиві свідчення проти своїх батьків та членів громади, пережив глибоку духовну та психічну кризу. Він деякий час залишався з батьками в Будапешті, а потім переїхав до Амстердама, де створив сім’ю, дотримуючись традицій юдаїзму, і знайшов роботу в алмазній промисловості. Його мемуари були опубліковані в Egyenlőség.
Тісаесларський кривавий наклеп і судовий процес, хоча й завершилися виправдальним вироком для євреїв, не зупинили хвилю антисемітизму в Угорщині. На жаль, проти євреїв продовжувалися численні заворушення, які особливо посилилися після так званої Астерської революції 1918 року. Події, що відбулися після неї, досі шокують і розбивають серце.
Астерську революцію або Революцію осінньої троянди часто називають «безкровною революцією», оскільки вона привела до влади буржуазно-демократичну коаліцію 31 жовтня без значного кровопролиття, за винятком вбивства колишнього прем’єр-міністра Іштвана Тиси. Однак ця назва є глибоко іронічною для єврейської громади. За оцінками єврейських організацій Угорщини, протягом наступних 4-5 місяців понад 6000 євреїв було поранено або вбито. Крім того, внаслідок мародерства та пограбувань було завдано величезних збитків майну на суму понад мільярд крон.
Ці трагічні події демонструють, що навіть у періоди, які здавалися відносно мирними, антисемітизм залишався потужною та руйнівною силою. Астерську революцію також можна назвати «забутою революцією», оскільки в угорській історіографії та колективній пам’яті вона була затьмарена наступними подіями: 133-денною Радянською Республікою та «контрреволюцією», Голокостом. Ці подальші події не лише знищили, а й дискредитували пам’ять про революцію 1918 року, відсунувши на другий план її жахливі наслідки для єврейської громади.
Під час Білого терору в Угорщині (1919–1921) військові частини, очолювані праворадикальними антисемітськими офіцерами, чинили систематичні переслідування євреїв. Ці акції супроводжувалися грабунками, тортурами, зґвалтуваннями та різаниною. За офіційними даними, жертвами Білого терору стали щонайменше 1500 осіб, проте деякі оцінки вказують на цифру до 5000 загиблих. Переважна більшість цих жертв були євреями, яких колективно звинувачували у злочинах Радянської Республіки. Цей період став трагічним продовженням антисемітських настроїв, що зародилися раніше, зокрема після Тісаесларського процесу.
Джерела: www.jewishvirtuallibrary.org, www.szombat.org, konfliktuskutato.hu, neokohn.hu