Під час війн завжди знаходяться ті, хто прагне якось допомогти постраждалим. В Будапешті під час Першої світової війни ситуація з харчуванням значно погіршилася, адже армія потребувала все більше ресурсів. Хто та як допомагав простим містянам не померти від голоду у нашому матеріалі. Більше на budapestyes.eu.
Нагодувати голодного
Нам вдалося розшукати в електронних джерелах та архівах справжні літописи народного харчування будапештців, які потерпали від зубожіння під час Першої світової війни.
Отже, коли вона розпочалася через масштабну військову повинність на громадські заклади харчування збільшилося навантаження. Хоча цивілізовані заходи з допомоги бідним існували в Пешті та Буді й раніше. З ХІХ століття у місті працювала спеціальна державна система та приватна благодійність.
Проте у важкі воєнні часи цього було недостатньо. Фінансової допомоги від держави бракувало. Отже, саме тому турботу щодо харчування незаможних верств населення угорської столиці було покладено й на плечі громадськості.
Населення Будапешту почало роздавати їжу тим, хто не мав можливості повноцінно харчуватися самостійно. Під категорію нужденних попадали першою чергою сироти, вдови та інваліди війни. Тобто, робився акцент саме на постраждалих від війни.
Згідно із милосердям та католицьким вченням, «нагодувати голодного» є традиційною задачею громади. Отже, важливу роль у цій справі також грало духовенство. Католицький орден столиці, яка в той час була однією з двох столиць Австро-Угорщини (ще однією був Відень), був відомим меценатом у продовольчій допомозі.
Але найсистемнішою засадою було відкриття громадських кухонь по всьому Будапешту.
Благодійність, піар, системність
Громадські кухні, звичайно, не могли б існувати без участі соціальної благодійності. Раніше в зимові місяці працювати таким кухням було найважче. Наскільки можна зрозуміти з архівних записів, в довоєнні часи взимку ці заклади громадського харчування для бідних працювали обмежено. Ба більше, значна їх кількість просто закривалася на певний період.
Практика минулих десятиріч допомогла громадськості Будапешту зрозуміти, як правильно налагодити процес харчування нужденних. Війна застала зненацька всю Європу, але деякі принципи, соціальні системи та традиції виявилися ефективною підмогою. Отже, практика благодійності, що була закріплена десятиліттями, стала своєрідним інститутом, який був просочений патріотичним ентузіазмом столичного середнього класу.
Благодійні організації існували виключно коштом пожертв. Особливим явищем були приватні їдальні, які організовували багаті угорці для нужденних містян. Меценат робив собі піар, а біднота отримувала їжу.
Їстівне чи не їстівне?
Делікатесів на громадських кухнях, звісно, не було. Крім того, як свідчать деякі електронні архівні джерела, на кухнях процвітала крадіжка харчів. А натомість в страви потрапляла трібуха, легені та інші субпродукти. В якому вигляді це подавалося та як готувалося, достеменно невідомо. Але, якщо іноді голодні бідняки не хотіли їсти те, що їм пропонували у громадській благодійній їдальні, то це вже про дещо свідчить. Отже, поки один милувався своїми благодійними вчинками, другий обкрадав громадську кухню та замість м’яса давав голодному трібуху.
Наскільки ми можемо зрозуміти, без скандалів не обходилося.
У громадських їдальнях найчастіше надавався обід з двох страв, які загалом складалися з макаронів та овочів, враховуючи першу страву (суп). Наскільки нам вдалося дізнатися, згодом такі кухні почали перевіряти спеціальні комісії. Адже рівень довіри був не на висоті.
Благодійні їдальні були в центрі уваги влади у кризові часи. Під час Першої світової війни на продукти найпершої потреби максимально піднялися ціни. Це було зроблено заради пом’якшення перебоїв у державному постачанні.
Ціни на харчі зростали, отже галузь благодійності також переживала важкі часи. Один кілограм яловичини коштував у 1914 році дві крони, а у 1918 — одинадцять. Свинина піднялась у ціні за 4 роки війни у дванадцять разів. У 1916 році виробництво хліба впало до ⅔ показника довоєнного періоду. Це було справжньою катастрофою, адже головною стравою на столі людей був саме хліб.
Брак фінансування
Воєнні витрати Австро-Угорщини були колосальними. Пізніше держава запровадила видачу воєнних позик та хлібних білетів. Державна інституція не могла у повному обсязі допомогти нужденним категоріям населення. Саме тому й благодійна допомога була мінімальною.
У післявоєнні часи в Будапешті ще зберігалися постійні їдальні, які фінансувалися коштом членських внесків громадських об’єднань. Без фінансування окремі благодійні заклади просто зачиняли свої двері назавжди.
Отже, благодійність в Будапешті під час Першої світової мала мінливий характер. Як ви зрозуміли з нашої розповіді, навіть при всьому бажанні меценати не могли на всі сто відсотків контролювати цільове застосування тих коштів, які вони виділяли на громадські кухні або на інші благодійні заходи. Бюрократичні нюанси завжди були й будуть. Навіть у благодійній діяльності. Але страждають, як завжди, прості люди.