У XX столітті багато політичних злочинів було скоєно проти населення Угорщини та Будапешту зокрема. Під час Другої світової війни столиця страждала від масових єврейських страт, а після війни почалися комуністичні репресії, які також стали причиною багатотисячних смертей. Більше на budapestyes.eu.
Репресії як інструмент впливу

Перша хвиля політичних репресій в Угорщині була організована спеціальними службами Радянського Союзу. Отже, на початку 1945 року НКВС та СМЕРШ шукали потенційних ворогів, які підривали авторитет та цілісність комуністичного режиму.
Репресії стали необхідною частиною державної системи ще у більшовистську добу. Для більшовиків це було звичним робочим інструментом, абсолютно буденною річчю, яка застосовується при будь-якій революції. Троцький писав, що терор є її природною складовою.
«Мета соціалізму при певних умовах виправдовує терор», — стверджував революціонер.
Відтак, без репресій більшовистський режим не втримався б. Репресивний механізм зберігав політичну владу комуністичного режиму. Крім того, це було необхідним рішення для внутрішньої партійної боротьби. Репресії стали способом регулювання економічного життя суспільства.
Знешкодження «небезпечних елементів»
Серед відомих людей, хто постраждав від репресій, розпочатих комуністами, був філантроп, шведський дипломат Рауль Валенберг. Йому вдалося врятувати тисячі євреїв з Угорщини. А сам він зник у катівнях страшної Луб’янки.
До Сибіру відправлялися як військовополонені, так й цивільні. Їх було десятки тисяч осіб. Також у великій чисельності люди відправлялися в угорські табори для інтернованих. Лише у 1948 році було відправлено сорок тисяч осіб. Важко уявити масштаби людської катастрофи в реаліях нещадного партійного режиму.
Трудові табори збирали свої «жнива» переважно з 1949 по 1953 роки.
У період з 1945-49 рр. в угорських народних судах, здебільшого в Будапешті, тривали чисельні процеси. Вирішували подальшу долю колаборантів, зрадників, військових злочинців. Розбиралися справи майже 60 тисяч осіб. Засуджено було 27 тисяч. До числа цих угорців входили й жертви політичних репресій. Але, на жаль, неможливо дізнатися, скільки безневинно засуджених постраждало від брехливих звинувачень.
Сліпа та люта «демократія»

У 1946 році угорська влада прийняла декрет щодо захисту так званої демократії. Відтоді протягом 10 років в Будапешті відбувалася велика кількість судових проваджень. До 1956 року такі заходи були застосовані на 42 тисячах осіб.
Репресій зазнали ідеологи та члени Незалежної партії дрібних господарів. Вони представляли політичну опозицію комуністам. Проте останні шукали привід для масових арештів активістів партії-опонента. У 1946 році таким приводом стало розкриття секретної спілки «Угорська співдружність». Тоді вже у комуністів розв’язалися руки. Під репресії попадали представники інтелігенції, духовенство та будь-хто інших, хто не хотів думати та жити по залізному партійному шаблону. У 1949 році засудили на довічне ув’язнення єпископа Йожефа Міндсенті. У сфабрикованому комуністами звинуваченні значилося, що він є шпигуном та зрадником. Звільнення Міндсенті отримав під час Угорської революції від уряду Імре Надя.
Йожеф Міндсенті помер у 1975 році в Австрії у статусі вільної людини. За життя він категорично зазначав, що повернеться в Будапешт, коли в Угорщині не залишиться комуністів та радянських солдатів.
Засудили й міністра іноземних справ Угорщини Ласло Райка, попри те, що він був комуністом. Йому інкримінували те, що він був зрадником, адже, за версією звинувачення, працював агентом США та Югославії. Традиційна внутрішньополітична інтрига комуністів коштувала Ласло Райку життя. Його разом з іншими жертвами політичних репресій стратили в Будапешті у тому ж 1949 році.
Кого ненавиділи угорці

Деякі репресії закінчилися зі смертю Йосипа Сталіна. Проте партійна номенклатура, як і раніше, проводила арешти, катування, страти та набивала свої табори політичними в’язнями.
Також тривали переслідування селян, які відчайдушно чинили опір колективізації.
У 1951 році з Будапешту було вислано п’ятнадцять тисяч колишніх представників «класу власників». За всі роки репресій в Угорщині постраждало близько 600 тисячі осіб.
Так кого ж ненавиділи прості люди? Це насамперед державна таємна поліція. Управління держбезпеки з безпекою жодним чином пов’язане не було. Навпаки, у 1948-53 рр. воно було символом репресій в угорському суспільстві. Під пильним оком управління знаходився понад 1 мільйон осіб. Згодом УДБ та угорське МВС об’єдналися, проте погана репутація установи залишила свій слід. А у 1956 році в Будапешті під час Угорської революції її співробітників катували та вішали на деревах повстанці.
Від початку революції до 1961 року через репресії було страчено майже 230 осіб. Серед них був й колишній голова угорського уряду Імре Надь. В’язнями стали 26 тисяч осіб, а 13 тисяч опинилися в таборах для інтернованих.
На початку 1960-х років дехто потрапив під часткову амністію. Останні політв’язні звільнилися на початку 70-х рр.
Органи держбезпеки послабили хватку, коли вирішили, що ситуація стабілізувалася. У 60-х рр. кількість «ворожих елементів» знизилася з 600 до 160 тисяч осіб.
Детально невідомо, скільки людей зазнало політичних репресій в Угорщині у XX столітті. Серед того, що нам доступно, є інформація про кадрові чистки держслужбовців. Отже, до 1950 року звільнили 150 тисяч «небажаних» та «підозрілих» осіб. Переважно це були колишні активісти Незалежної партії дрібних господарів.
Переслідування угорських євреїв

Ця кривава доба історії Угорщини та зокрема Будапешту окремо прописана у світовій історії XX століття.
Станом на 1920 роки Будапешт посідав друге місце у Європі за кількістю євреїв, що там проживали. Перше місце належало Варшаві.
Масове переслідування представників цієї нацменшини в Угорщині почалося з 1938 р. Тоді правий націоналістичний режим голови уряду Міклоша Горті став початком глобальної катастрофи для них. Хоча сам Горті не вважається істориками антисемітом. Багато єврейських чоловіків з 1941 року були примусово відправлені у трудові батальйони. У складі Другої угорської армії вони змушені були направлятися на окуповану нацистами Україну. Солдати з не волі, угорські євреї потрапляли в полон або гинули. З моменту вступу Угорщини у війну з СРСР й до початку окупації нацистами її самої у 1944 р. загинуло понад 15 тисяч євреїв Будапешту.
Євреям забороняли жити в місті. Їх почали виселяти в спеціальні гетто. Нацистська партія «Схрещені стріли» та її лідер Ференц Салаші, який очолив уряд замість опального Міклоша Горті, радикально почали будувати свій ідеальний Будапешт, свою ідеальну Угорщину. Угорщину без євреїв.
Після створення єврейських гетто їх нещасних мешканців почали депортувати у табори смерті.
Замість епілогу

У XXI столітті уряд Угорщини дивним чином знову підтримує зв’язки з Росією, в якій триває пропаганда комуністичних ідеалів. У пресі 2024 року часто можна побачити матеріали, де Володимира Путіна та прем’єра Угорщини Віктора Орбана порівнюють з Гітлером та Горті. Масштабні акції протесту проти політики Віктора Орбана є вектором настрою угорців. В їх національній пам’яті ще залишається 1944 та 1956 роки. Проте свої таємниці урядовий Будапешт залишає при собі.
… А політичні злочини є такими саме вічними явищами, як і сама політика.