У жовтні 1956 року Будапешт палав. Вулицями гриміли радянські танки, а їм назустріч ішли юнаки з «коктейлями Молотова» та солдати, які вирішили стати на бік свого народу. У центрі цієї бурі опинився високий, як вежа, полковник угорської армії Пал Малетер (Pál Maléter). Далі на budapestyes.eu.
Історія Пала Малетера — це драматична історія зради режиму та вірності народу. Відправлений придушувати заколот, він натомість приєднався до повстанців, перетворивши Кіліанські казарми (Kilián laktanya) на символ опору. За лічені дні комуніст і ветеран Другої світової війни став військовим лідером Угорської революції, генералом, міністром оборони та одним із найяскравіших героїв національної боротьби за свободу.
Дитинство, навчання та початок військової кар’єри
Біографія Пала Малетера — це історія людини, чиє життя виявилось назавжди пов’язане з бурхливими подіями XX століття. Майбутній генерал народився 4 вересня 1917 року в місті Пряшів (Prešov, угор. Eperjes), яке на той момент ще входило до складу Австро-Угорщини. Після розпаду імперії та підписання Тріанонського договору 1920 року місто опинилося на території Чехословаччини, що серйозно вплинуло на долі багатьох місцевих угорців. Сім’я Малетера також зіткнулася з новою політичною реальністю, у якій колишні кордони та державна належність регіону повністю змінилися.
Після закінчення школи Малетер вступив до медичного факультету Празького університету (Pražská univerzita), де провчився чотири семестри. У той період він зовсім не планував ставати професійним військовим і бачив своє майбутнє в медицині. Однак ситуація в Центральній Європі стрімко погіршувалася. Після Мюнхенської угоди 1938 року, яка фактично відкрила шлях до розчленування Чехословаччини, Малетер продовжив навчання вже в Будапешті, але фінансові труднощі змусили його незабаром повернутися до рідного міста.
Остаточно переїхати до Угорщини він вирішив у 1940 році. Для отримання угорського громадянства Малетер подав заяву на військову службу і був прийнятий до відомої Королівської військової академії Людовіка (Magyar Királyi Honvéd Ludovika Akadémia) у Будапешті — головного офіцерського навчального закладу країни. Саме з цього моменту почалася його повноцінна військова кар’єра.
Високий зріст (понад 200 см), атлетична статура та рішучий характер швидко вирізнили його серед товаришів по службі. Будапешт тих років став для нього справжнім домом: тут він здобув військову освіту і сформувався як офіцер. Місто, розділене Дунаєм, з його величними мостами та пагорбами Буди назавжди увійшло в його життя. Малетер мріяв про сильну Угорщину, але історія розпорядилася інакше — попереду на нього чекала світова війна.
Війна і комуністична кар’єра: від полоненого до офіцера
Військова кар’єра Пала Малетера остаточно сформувалася під час Другої світової війни. Після закінчення військової академії в Будапешті він у 1942 році отримав звання лейтенанта і був направлений на Східний фронт у складі Угорської королівської армії (Magyar Királyi Honvédség).
Як і тисячі угорських солдатів, Малетер опинився в центрі кривавих боїв. У 1944 році під час важких боїв він був поранений і потрапив у радянський полон. Саме там відбувся вирішальний перелом у його долі. У таборі для військовополонених він пройшов спеціальну підготовку і погодився воювати проти колишніх союзників — німецьких військ.
Після навчання Малетера перекинули в тил противника. Він командував партизанським загоном у Трансильванії, брав участь в операціях проти німецьких і угорських частин, що залишилися вірними Гітлеру. За виявлену хоробрість йому було надано звання капітана. У цей період Пал Малетер остаточно зблизився з комуністичними ідеями й після звільнення Угорщини в 1945 році вступив до Комуністичної партії.
Після війни його кар’єра в новій, прорадянській армії розвивалася стрімко. У 1945–1947 роках він очолював охорону уряду та президента Угорської республіки. На початку 1950-х років Малетер уже вважався одним із найперспективніших і найнадійніших офіцерів.
У 1953 році йому надали звання полковника і призначили командувачем допоміжних інженерних батальйонів міністерства оборони. До 1956 року він служив у Будапешті, у Генеральному штабі, залишаючись лояльним представником соціалістичної військової еліти.
Жовтень 1956 року: як полковник став захисником Будапешта
23 жовтня 1956 року в столиці Угорщини спалахнуло народне повстання. Мирна студентська демонстрація, що почалася біля пам’ятника Бему, переросла в масові протести, а після стрілянини біля будівлі Радіо — у збройне протистояння радянським військам та органам держбезпеки (ÁVH).
Влада, намагаючись відновити контроль, направила полковника Пала Малетера з танками та ротою курсантів до Кіліанських казарм на перетині Великого бульвару (Ferenc körút) та проспекту Улльої (Üllői út). Завдання було чітким: не допустити переходу військово-будівельних батальйонів на бік повстанців і навести порядок у стратегічно важливому районі, що прилягає до відомого Корвінського проходу (Corvin köz) — одного з головних осередків опору в Пешті.
Малетер прибув на місце 25 жовтня. За одними даними, разом із ним до казарм дійшов лише його власний танк. Побачивши, як радянські танки ведуть вогонь по угорських демонстрантах і як жорстоко діє держбезпека, полковник ухвалив рішення, яке змінило його долю. Спочатку, з дозволу вищого командування, він уклав перемир’я з повстанцями, а невдовзі відкрито перейшов на їхній бік.
Танк Пала Малетера розвернули гарматою в бік можливого наступу радянських військ. Кіліанські казарми миттєво перетворилися на одну з головних фортець опору в Будапешті. Під командуванням Малетера військові та озброєні цивільні разом відбивали атаки. Тут формувалися загони, сюди доставляли зброю і боєприпаси, звідси координували оборону прилеглих вулиць.
Високий полковник в угорській військовій формі швидко став живим символом революції. Тисячі будапештців бачили в ньому людину честі — офіцера, який у вирішальний момент обрав народ, а не накази з Москви чи партійного керівництва. Його перехід став потужним моральним ударом по режиму та надихнув багатьох військових приєднатися до повстання.
Міністр оборони у вирі революції
Успіхи повстанців і сильний тиск вулиці змусили партійне керівництво піти на серйозні поступки. 27 жовтня Імре Надь (Imre Nagy) знову очолив уряд, а 29 жовтня Пал Малетер був призначений спочатку першим заступником, а невдовзі — міністром оборони Угорської Народної Республіки. 2 листопада йому надали звання генерал-майора.
У ці дні Малетер став однією з ключових фігур революції. Він увійшов до складу Революційного військового комітету (як співголова) і негайно розпочав наведення порядку. Генерал намагався дисциплінувати розрізнені повстанські загони, припинити самосуди над співробітниками держбезпеки (ÁVH), відновити постачання Будапешта та організувати оборону столиці. Через радіо він звертався до мешканців міста із закликами повертатися до нормального життя.
Пал Малетер вів надзвичайно складну і небезпечну політичну гру. З одного боку, він вимагав повного виведення радянських військ із території Угорщини та вів відповідні переговори. З іншого — намагався не допустити повного розвалу регулярної армії та втримати ситуацію під контролем. Його авторитет серед військових і повстанців був величезним: колишній комуніст і полковник, який перейшов на бік народу, став живим символом надії.
Однак час працював проти революції. У ніч із 3 на 4 листопада 1956 року угорська урядова делегація на чолі з міністром оборони Малетером прибула на радянську військову базу Текель (Tököl) на острові Чепель під Будапештом для продовження переговорів щодо виведення радянських військ. Переговори відбувалися у відносно дружній атмосфері, поки близько опівночі до зали не увійшов генерал Іван Сєров, глава КДБ СРСР. За його наказом усю угорську делегацію було заарештовано.
Арешт Малетера фактично обезголовив військове керівництво революції та прискорив трагічну розв’язку.
Страта і безсмертя: трагедія та спадщина
Після арешту 4 листопада 1956 року Пала Малетера разом з іншими членами делегації таємно вивезли до Румунії, а згодом повернули до Будапешта. Понад півтора року він провів в окремій камері в умовах суворої ізоляції.
Процес над лідерами революції був повністю закритим. 15 червня 1958 року Пала Малетера, Імре Надя, журналіста Міклоша Ґімеша (Miklós Gimes) та інших засудили до смертної кари за звинуваченням у зраді та спробі повалення народно-демократичного ладу. Наступного дня, 16 червня 1958 року, у віці 40 років Пал Малетер був повішений у дворі в’язниці на вулиці Козма в Будапешті. Тіла страчених таємно поховали на території в’язниці обличчям донизу.
Лише через 31 рік, 16 червня 1989 року, під час падіння комуністичного режиму, останки Малетера, Надя та інших героїв революції були з державними почестями перепоховані на Новому громадському кладовищі Будапешта (Új köztemető), на ділянці № 301. Церемонію відвідали сотні тисяч угорців — вона стала одним із ключових символів національного примирення.
У XXI столітті ім’я Пала Малетера носять вулиці та площі в різних містах Угорщини. Важливим місцем пам’яті залишаються Кіліанські казарми, де встановлено меморіальну дошку. Як військовий діяч і генерал, Малетер увійшов в історію як людина, яка у критичний момент обрала совість і народ замість вірності режиму. Його життя, нерозривно пов’язане з Будапештом, залишається яскравим нагадуванням про те, якою високою є ціна свободи.
Джерела:
- https://rubicon.hu/hu/kalendarium/1917-szeptember-4-maleter-pal-szuletese
- https://behir.hu/meselo-muzeum-maleter-pal-az-1956-os-forradalom-honvedelmi-minisztere
- https://magyarnemzetinevter.hu/szemelyi-nevter/?id=650786&date=2024-04-06
- https://napitortenelmiforras.blog.hu/2016/11/07/az_oreg_alloora_titkai_es_huszarcsel_tasnadnal
- https://napitortenelmiforras.blog.hu/2016/11/21/_amikor_eljon_az_ido_tudni_fogom_hogy_hol_a_helyem?layout=5
- https://www.pusztazamor.hu/index.php/hu/index/9-hirek/orszagos-hirek/1591-a-forradalom-honvedelmi-minisztere
- https://cultura.hu/aktualis/maleter-pal-105-eve-szuletett/
- https://minalunk.hu/budaors/maleter-pal-emlekere/
- https://cultura.hu/aktualis/100-eve-szuletett-maleter-pal/